• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Е-атестація
• Електронна атестація - 2023 Аврамук Тамара Василівна
• Науково-методична проблема

Інтеграція України у світовий простір вимагає зміни системи освіти, покликаної відповідати викликам нового тисячоліття – формуванню дітей інформаційної епохи з високим рівнем відповідальності за майбутнє всього живого на Землі.

Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої – підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, у майбутньому професійних ситуаціях, готову обирати демократичні принципи співіснування. Із цим пов’язана необхідність упровадження компетентнiсно та діяльнісно спрямованої освіти. Тому нова Концепція загальної освіти ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, діяльнісного i компетентнісного підходів, завдання яких – формування ключових компетентностей учнів, адже саме від цього залежить наскільки вони будуть адаптованими до соціального середовища, здатними оперативно приймати правильне рішення в нестандартних ситуаціях, умітимуть аналізувати й контролювати власну діяльність та робити правильні висновки в умовах прискорення темпів розвитку.

Найбільш універсальними є ключові компетентності, які формуються засобами міжпредметного і предметного змісту. "Уміння вчитися" – одна з найважливіших компетентностей, яка передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння і бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.

Щоб відповідати викликам нового тисячоліття, система шкільної освіти впродовж найближчих років має здійснити цілий ряд смислових перетворень, найважливіші з яких – навчати способам мислення, вчити "як думати", а не "що думати" та створювати умови для опанування i самостійного продукування ще неіснуючих знань, а не змушувати заучувати "вчорашні знання". Ще Сократ говорив: "Поставити дитину у безвихідь – значить поставити її у більш сильну позицію, оскільки тоді вона захоче дізнатися про щось нове й не зможе бути задоволеною; перебуваючи в стані незнання, вона неодмінно захоче вийти з такого стану, тобто – дізнатися".

Як зазначають наукові (В. Шарко, М. Галатюк, С. Воровщиков), методологічною основою формування компетентності є діяльнісний підхід, оскільки компетентність i формується, i виявляється у процесі діяльності. Дiяльнiсний підхід визначається спрямованістю освітнього процесу на розвиток умінь i навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань із різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціум, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти. Ознаками дiяльнiсного підходу є розвиток потреби i здатності до самоосвіти, саморегуляції, самоорганізації, самоконтролю, самооцінювання навчальної діяльності.

Зазначені ознаки дають змогу сформувати внутрішні мотиви навчання, без яких неможливе розуміння необхідності учіння для подальшого життя та готовність учитися упродовж усього життя. Досліджуючи проблему формування "вмiння вчитися" як ключової компетентностi, О.Я Савченко звертає увагу на те, що для вирішення зазначеної проблеми "необхідно забезпечити комплекс умов: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований учитель, обов'язково сприятливе родинне виховання, яке не дає зів'янути природній допитливості малюка i, безумовно, цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися".

Автори книги-бестселера "Революція в навчанні" Гордон Драйден та Джаннетт Вос радять вчитися у спортсменів: у всіх спортсменів є мрія; у всіх чемпіонів є конкретні цілі, i вони розбивають шлях до них на окремі досяжні кроки; усі видатні спортсмени використовують свій розум i своє тіло, а також багато працюють; у спортсменів завжди є чітке уявлення про те, чого вони хочуть досягнути; вони вчаться чітко бачити свою ціль; кожен спортсмен одержимий ідеєю перемоги; у кожного спортсмена є тренер, наставник i керівник; у всіх видатних спортсменів вражаюче хороше ставлення до своїх помилок (вони їx називають тренуваннями); чемпіони досягають своїх цілей діючи.

Формування ключової компетентності "вміння вчитися" передбачає оволодіння групою особистiсних навчально-пізнавальних умінь, зокрема: визначати мету діяльності; планувати свою діяльність; працювати за алгоритмом, виконувати інструкції; організовувати своє робоче місце; орієнтуватися у часі та берегти його; бути наполегливим; розвивати мислення, увагу, пам’ять та ін.

Слід пам’ятати, що головним є не предмет, якому навчаємо, а особистість, яку формуємо. Не предмет формує особистість, а вчитель – своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета. Перед педагогами стоїть завдання організувати такий освітній процес, який передбачає опору на мотиваційний i процесуальний компоненти учіння, тобто ціннісне ставлення учнів до своєї діяльності та навчання спеціальних прийомів самоконтролю. А для цього дітей треба тримати у активній пізнавальній позиції! У такий спосіб ступінь самостійності у пізнанні навколишнього світу зростатиме, що буде свідчити про рівень сформованості в учнів ключової компетентності "вміння вчитися", характерними рисами якої є вміння, навички, цінності та ставлення до самостійної роботи (планування, організація робочого місця, здійснення, самоконтроль, самоаналіз, самооцінка).

Отже, шляхи формування ключової компетентності "вміння вчитися" в учнів передбачають:

‒ забезпечення ціннісного ставлення та чіткої мотивації до навчання;

‒ набуті вміння (робити вибір, приймати рішення, брати відповідальність на себе, бачити та окреслювати проблему, знаходити нові рішення, діяти у нестандартних ситуаціях, використовувати власний досвід);

‒ стимулювання пізнавальної активності учнів;

‒ опору на практичну діяльність;

‒ орієнтацію на конкретний продукт;

‒ встановлення причино-наслідкових зв'язкiв;

‒ реалізацію творчого потенціалу учнів;

‒ впровадження проблемно-пошукових методів.

Із численного арсеналу методів навчання, адекватних завданням компетентнісного підходу, дослідники називають метод проектів, портфоліо, освітні технології "дебати" та "розвиток критичного мислення через читання та письмо". До цього переліку слід долучити частково-пошукові та дослідницькі методи навчання, які передбачають самостійну активну діяльність учнів, задіяння та розвиток їх творчого потенціалу, уміння самостійного опрацювання додаткових джерел, комунікативні (особливо за умови роботи у групі) та організаційні вміння.

Не слід забувати й про форми організації навчальної діяльності учнів. Фронтальна форма передбачає одночасне виконання однакової для всіх учнів. Це найменш затратна для вчителя форма, але водночас і найменш результативна. Виходячи з цього, фронтальне опитування навряд чи може нині розглядатись як обов'язковий та тривалий за часом елемент уроку. Значно більший навчальний результат може забезпечити реалізація індивідуальної форми організації навчальної діяльності, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей, темпу, рівня підготовки та навчальних можливостей учнів. Індивідуальна форма організації навчальної діяльності сприяє становленню самостійності, активності, відповідальності, і це робить реалізацію названої форми адекватною завданням формування компетентності учнів.

Недоліки фронтальної форм (відсутність диференціації) та індивідуальної (відсутність спілкування та контактів між учнями) можуть бути компенсовані завдяки груповій формі організації навчальної діяльності. Правильно організована робота в парах, групах чи мікрогрупах дозволяє забезпечити активну діяльність учнів, передбачає розподіл обов'язків між ними, виконавчу та організаційну ініціативу, актуалізацію як досвіду самостійної діяльності, так і спільної роботи над розв'язанням конкретного завдання. Саме групова робота найбільш узгоджена з реаліями професійної діяльності дорослих. Таким чином, визначаючи ієрархію форм організації навчальної діяльності учнів у контексті компетентнісного підходу, можна дійти висновку про пріоритетність групової та індивідуальної форм організації навчальної діяльності.

Діяльність головних суб'єктів педагогічного процесу в контексті реалізації компетентнісного підходу до навчання також зазнає певних змін. Нові акценти в діяльності вчителя пов'язані з перерозподілом пріоритетів його функцій - від інформаційної до організаторської, консультативної, управлінської. Учитель має бути зараз не транслятором інформації, а організатором спрямованої на розв'язання навчальних завдань діяльності учнів.

Закономірною є зміна акцентів і в учнівській діяльності – вона має бути активною, передбачати самостійну й самоосвітню роботу. Дотримання цих умов дозволить сформувати соціально успішну особистість, яка хоче й уміє вчитися упродовж усього життя, вміє знаходити інформацію і працювати з нею, осмислювати, аналізувати, класифікувати, узагальнювати власні думки, творити, всебічно розвиватися.

А це можливо за необхідної умови – вміти самостійно вчитися.

Коментарi